ДИТИНСТВО І ЮНАЦТВО ПИСЬМЕННИКА

Цікаво, що російський націоналіст Юліан Ольхівський мав сина Бориса – українського націоналіста, про якого у виписці із метричної книги читаємо:

Когда родился Когда крестили Имя младенца Родители Восприемники Кто совершил таинство
1906 г
Июля 29 ст. ст.
1906 г
Августа 10 ст. ст.
Борис Настоятель Щитниковской Церкви Брестского уезда Иулиан Петров Ольховский и законная жена Анисья Игнатьевна, обое православного исповедания Член Гродненского Окружного суда Леонид Иванов Ястржембец-Демьянович и жена преподавателя Белостокской гимназии Неонила Петровна Калишевская Священник Бородичской церкви Игнатий Ширинский и псаломщик Николай Крейдич16

Борис Ольхівський писав про себе:

Життєпис

Я народився 29 липня 1906 р.у селі Щитники Брестського пов., як син православного священика Юліана Ольхівського і Анісіїі з Ширинських. 1915 року, розпорядженням російських військових влад, були виселені до Росії.

1916 року був прийнятий до вступного класу XI державної гімназії в Москві.

1918 року, після отримання мною посвідчення про переведення до II класу вищезгаданої гімназії, повернулися до країни.

Курс II і III класів пройшов з домашнім учителем. 1922 року здав іспит до IV класу російської приватної гімназії в Бресті н / Б.

Потім навчався без вчителя, лише у другому піврічі шкільного року 1924-1925 склав вступний іспит до VII класу гімназії Союзу батьків у Несвіжі. В цьому же році я був переведений до VIII класу.

Восени 1925 року здав вступний іспит до VIII класу російської приватної гімназії в Бресті н / Б. Після закінчення VIII класу, у поточному році, здав гімназійний іспит на атестат зрілості (гуманітарного типу) Державній екзаменаційній комісії при кураторії Поліського шкільного округу.

Борис Ольхівський17

Андрій Крижанівський (1923)
Андрій Крижанівський (1923)
Один з будинків брестської російської гімназії
Один з будинків брестської російської гімназії

Дуже ймовірно, що Борис вчився в Брестській російській приватній гімназії в одному класі з майбутнім українським письменником і журналістом Андрієм Крижанівським (1906 –195?), який приблизно у ті роки закінчив цю гімназію. В 30-і роки вони створять щось на зразок творчого тандему. Батько його друга – Микола Крижанівський був одним із керівників українського товариства «Просвіта на Поліссі». Мабуть, від них Борис Ольхівський заразився українським патріотизмом і любов’ю до української літератури, читав багато книжок із бібліотеки «Просвіти на Поліссі», будинок якої знаходився тоді у дворі гімназії. З ними в гімназії, але на два класи нижче, навчався Семен Гаюк (1909-1997), у майбутньому відомий український священик (протопресвітер УАПЦ), який так згадував18 брестську гімназію і «Просвіту»:

Вчитель Михайло Савашинський був прямо здивований моїми успіхами з історії. Він викладав історію Росії. З першої чвертки я дістав 5 і так вдержав їх до кінця року. Це саме було і з історією Польщі і літературою російською та польською. Вчитель польської мови і історії п. Короленко (поляк, але прізвище зовсім не польське) був порядним диваком; з молитовником та з чотками не розставався навіть підчас лекцій. Він був дуже скупий на оцінки, але і він мені з одного і другого предмету ставив по добре заслуженій чвірці. Ще один учитель Тимофій Корнилович Лось19 за класні вправи з російської літератури давав мені не менше чвірки. Він походив з бідної селянської родини з села Орепич Берестейського повіту, та потрапив за царських часів скінчити історично-філософічний факультет з високим відзначенням. Латина і інші предмети були вповні задовільні, але з математикою було таки слабувато. Сама особа математика Володимира Ніконовича20 схиляла мене тільки до сну. Його монотонне пояснювання тих чи алгебричних формул чи геометричних теорем завжди впливали на мене краще як найсильнійший насонний засіб. Я старався сховатися за чиюсь ширшу спину своїх колег і придрімнути чи помріяти собі про все про що може собі мріяти юнак в 16 років. Якщо іноді я здобував трійку з його предметів, то хіба при помочі різних триків і учнівського підступу. Правду кажучи, математик Ніконович не був поганою людиною, і ті хто знали його ближче, говорили про нього якнайкраще. Він був скромною, тихою людиною і добрим сімянином. Однак молодь чомусь його не любила і навіть ті, що мали добрі успіхі з його предметів. Після лекцій математики молодь, особливо 7-ої і 8-ої кляси збіралися «на закурку» в читальні української Просвіти. Вона містилася в сусідньому будинку в ограді св. Миколаївської Братської церкви там само де і гімназія. Там виспівували всяких пісень на честь цього педагога:

«Ніконович старий паяц
Мнє спокою нє дайот
Вєчно прячусь я как заяц
Он поймаєт і побйот
В жизні я труділся много
Всє тєорії я знал
Слуша всєх я педагогов… і т.д.»

Автором цих пісеньок був Андрій Крижанівський, дуже здібний учень, пізніше редактор українського квартальника «Ми», що видавався у Варшаві. Ось коли згадалося Просвіту, то про неї треба згадати більше. Ця Просвіта громадила коло себе усе свідоме українське громадянство. Видатними діячами на той час у Просвіті були: др. Василь Дмитріюк21 – посол з української фракції Полісся до польського Сойму, Сергій Хруцький22 – також посол, браття адвокати Володимир23 і Василь Криницькі24, Павло Артемюк25 – учитель, Крижанівський та інші.

Заходячи хоч би на «закурку» до Просвіти, учні опинялися одразу в іншій атмосфері. Лунала українська мова. Увагу цікавої молоді притягали різні українські журнали і часописи. Я персонально так полюбив переглядати кожного разу невеличку тижневу газету «Наше Життя», що непомітно для себе став передплатником цієї газети. Вона виходила в Холмі під редакцією посла Антона Васинчука26 і приходила регулярно до мене на мою адресу: вулиця Пєтровська №9, а потім і додому аж до часу її заборони польською адміністрацією. Була в Просвіті і чимала українська бібліотека, з якої учням російської гімназії охоче видавали книжки. Так як стіни гімназії прикрашували портрети Пушкіна, Чехова, Толстого, ну звичайно і Міцкевича та Словацького, так стіни Просвіти були прикрашені портретами Шевченка, Франка, Лесі Українки та інших. Але над усіми домінував великий портрет вусатого Олекси Стороженка, українського письменника, автора славнозвісного оповідання «Вуси», бувшого предводителя берестейського дворянства. Деякі українські громадяни і члени Просвіти займали становища в російській гімназії. До свого послування др. В. Дмитріюк викладав гігієну, С. Хруцький деякий час викладав історію і Корольчук27 – фізкультуру.

Старанням др. Дмитріюка в стінах цієї ж гімназії влаштовувалось для учнів свято Шевченка: реферат, деклямації, співи. Кожного року цілою гімназією ішли походом на могилу Стороженка на міський цвинтар і там відправляли панахиду за спокій душі р. б. Олексія. Все це, звичайно, залишало свій слід на юних душах молоді і не одному допомогло вирватися з тенет чужої московської культури.

В недільні дні я ходив до церкви св. Миколаївської, де настоятелем був о. Константин Зноско28. Про нього говорили, що він почувався росіянином, але лояльно відносився до українського громадянства.

Брестська "Просвіта" зіграла вирішальну роль у формуванні в Бориса Ольхівського української самосвідомості. Тому більш детально зупинимося на її діяльності на початку 20-х років ХХ століття. В серпні 1923 року голова «Просвіти» Михайло Галущинський (1878-1931) і знаменитий український історик Іван Крип’якевич (1886-1967) здійснили інспекційну поїздку по Волині, Поліссю й Холмщині, відвідавши основні осередки товариства в містах: Володимир, Холм, Бересть, Луцьк, Рівне, Остріг і Кременець. У своєму звіті про відвідування брестської "Просвіти" інспектори писали:

«Просвіта» приміщена в церковному домі біля т. зв. Синьої Церкви, гарно уладнена, велика саля, з новим умебльованням; на столі українські газети в значнім числі. Членів 130, сходини що дня, участь беруть також учениці місцевої російської гімназії, бібліотека 500 томів. Пороблено заходи, щоби добути другий церковний будинок з великою салею на вистави. В Бересті нема ані народної школи, ані української гімназії. Українці посилають діти до російської гімназії, якої не дозволено українізувати.

Нарада 18. серпня підчас бенкету, 12 учасників, і в «Просвіті». Протоієрей __________29 в російській промові зазначує, що на Поліссі тільки українство має можність розвитку, бо Українці боронять прав народа, коли Росияне заняті особистими справами. Посол Дмитріюк український рух на Поліссі має характер масовий, хоч польська влада придушує українство, радше дозволяючи на розвиток білоруського руху; підчас всесвітної війни нав’язалися вже зносини з Галичиною й іншими українськими землями, потреба удержувати тісний контакт, щоби зник сокальський кордон. Дир. Галущинський виголошує реферат. Др. Крип’якевич говорить про потребу українізації родини. В розмові з ріжними членами «Просвіти» сконтактовано, що «Просвіта» як така має небагато зв’язків з селом, одначе посли на вічах підносять просвітні справи. Потрібні окремі видання для Полісся, історичного змісту, календарі, правні порадники й інше. Головою «Просвіти» є Володимир Криницький – адвокат з родини галицької, яка емігрувала на Волинщину в 1860 р. Містоголовою Н. Крижанівський. В Бересті є багато української інтелігенції, жіноцтво бажає оснувати Союз Українок30.

Голова брестської Просвіти Василь Дмитріюк
Голова брестської Просвіти Василь Дмитріюк

1926 року Борис Ольхівський вступив на гуманітарний факультет Віленського університету імені Стефана Баторія, однак пізніше перевівся на юридичний факультет. 1928 року 33-особовий гурт студентів-українців створив у Віленському університеті Спілку українських студентів (СУС), серед них був і Борис Ольхівський. Першим головою спілки був Іван Рудкович. Крім культурно-просвітницького напрямку СУС мав інші завдання: матеріальний захист студентів (при союзі була «Самопоміч» і студентська корпорація «Крути»), розвиток дружніх стосунків з білоруськими та литовськими студентськими організаціями і т.д.

Брестська Свято-Миколаївська (Синя) церква, на подвір'ї якої була російська гімназія
Брестська Свято-Миколаївська (Синя) церква, на подвір'ї якої була російська гімназія

У перший рік існування СУС мав певні труднощі, бо за малої кількості членів і власних коштів праця йшла повільно. Хоча ще тоді був створений спільний білорусько-український хор під орудою Юліана Фаремного. У наступному 1929 році робота пішла жвавіше і дала добрі результати. Українці влаштували концерт, щоб ознайомити місцеву громадськість з чудовими українськими піснями та танцями. Деякі галичани вступили до Віленського університету, щоб там створити опорний пункт Організації Українських Націоналістів (ОУН) на кордоні з Литвою, де знаходився один із керівних зарубіжних центрів організації. Певно, що підчас університетського навчання він їздив до Львова до друзів-галичан, де, можливо, познайомився з греко-католицьким митрополитом Андреєм Шептицьким (1865-1944).

Відзначимо, що зі Спілкою українських студентів був пов’язаний пінчук Федір Шоломицьций, який навчався тоді у віленському ремісничо-будівельному училищі. Можливо, що Борис Ольхівський повпливав на становлення Федора Одрача (справж. Федір Шоломицький, 1912-1964) – майбутнього відомого поліського письменника і українського патріота.

Уже під час навчання в університеті Борис Ольхівський став друкуватися в українських газетах: у львівській ундівській газеті «Діло» з'явилася його стаття31 про віленську академію в пам’ять Івана Луцкевича32, в якій був змальований політичний портрет33 відомого білоруського діяча.

1930 року Борис Ольхівський закінчив Віленський університет імені Стефана Баторія. Існує версія, що Борис Ольхівський також закінчив Варшавський університет: «І коли в Варшаві, в довколлі української студентської молоді у 1930 р. з’явився юнак із вираженим худим обличчям, блискучими очима, тендітною постаттю, то це не була людина ясної мети й рівного, творчого шляху. Закінчуючи філософічний факультет варшавського університету, Ольхівський пише кришталево-прозору брошуру «Вільний Народ», де з великим талантом синтетика викреслює лінії розвитку політичної історії українського народу»34. Його державницький історико-політичний твір «Вільний нарід» був надрукований 1937 року. Можливо, що Борис Ольхівський закінчив Варшавський університет імені Юзефа Пілсудського 1936 чи 1937 року.