МАНДРИ ПОЛІССЯМ І ВОЛИННЮ

На початку 30-х років Борис Ольхівський став працювати в Архіві історії унії, який створив митрополит Андрей Шептицький.

«У 1928 р. митрополит Андрей Шептицький організував архів, основною метою і завданням якого було збереження пам'яток минулого «руських земель» – України та Білорусі, а також збирання матеріалів до історії православної та греко-католицької церков – Архів історії унії.

Архів заповнив своєрідну прогалину, що існувала серед українських наукових установ у Львові: Національного музею, музею та бібліотеки НТШ, а також музею Ставропігії. Це був перший і єдиний український архів у Львові в міжвоєнний період. Директором його був професор Іван Шендрик35.

Основою архівної збірки стала приватна колекція митрополита Андрея Шептицького. Для її поповнення і розширення, за завданням митрополита, кілька співробітників архіву їздили у подорожі по етнічних українських і білоруських теренах у пошуках предметів старовини та архівалій. Головними напрямками подорожей були Волинь, Полісся, Поділля, Білорусія, Холмщина і Підляшшя»36.

Історик Волині Олександр Цинкаловський
Історик Волині Олександр Цинкаловський

У Західну Білорусь для пошуку документів і творів мистецтва митрополитом Шептицьким були спрямовані: сам директор архіву Іван Шендрик і співробітник архіву, магістр права Борис Ольхівський. Історія цих експедицій та результати їх пошуків ще мало вивчені: їх торкалися в своїх роботах українські дослідники: Ніна Шестакова37 і Віктор Луць38.

«Його репортажи з Полісся, зміщени в журналі «Ми» – шедевр блискучого журналістського стилю, але водночас поетичнийі своєрідний. Бо тільки Борис Ольхівський так знав і відчував прадавнє Полісся, потрапляв зв'язати сонливу сучасність, загулюканого польськими старостами і поліціянтами, «тутешнього», «православного» Полісся з могутньою минувшиною IX-XII століть.

Літні вакації присвячував Ольхівський мандрівкам по північно-західних українських землях. Не було церкви, чи парохіяльного горища, чи замчища, чи старого городища на Холмщині, Підляшші, Волині, яких би Ольхівський не дослідив і з яких би не виносив безлічного археологічно-історичного матеріялу, зужитковуючи його в десятках статей, вміщуваних в різних українських виданнях, як «Ми», «За державність», «Тризуб», «Назустріч», «Наші Дні» тощо. Сила Ольхівського була в його стилі популяризатора, що вмів читацькій масі відкрити знечев’я зовсім нові, нечувані зони української минувшини й сучасності»39.

На Волині, в основному, збирав документи і старовину, видатний її дослідник Олександр Цинкаловський (1898-1983).

Документальний портретний ескіз Олександра Цинкаловського

Опис життя

Родився в 1898 р. в м. Володимир, де батько мій (родом з Черкас) служив Акцизним Урядовцем. До четвертої класи Гімназії учився в Ковлі, куди був переведений мій батько, а з 1914 р. в місті Казані, де і скінчив Казанську Міську Гімназію 1918 р. і в тім же році вернувся з батьками (які були евакуіровані до Тамбова) на Україну, де служив в складі Гетьманської, а після У.Н.Р. армії, аж до її інтерновання.

Опинувшись на Волині, жию випадковою працею, сприяючі про дальшу освіту і більше корістнійшу працю для свого народу.

10–VII–24

Олександр Цинкаловський40

Тоді ж свої пошуки на Волині провадив і Борис Ольхівський. Вони міцно подружилися і допомогали один одному. Співробітник Архіву історії унії Андрій Дзендик41 писав: «Він [Цинкаловський], був приятелем відомого археолога Бориса Ольхівського, що також співпрацював з нашим архівом. Борис Ольхівський причинився до збагачення музею ім. Митрополита Шептицького, забезпечуючи музей рідкісними знахідками з ділянки археології і мистецтва». Наведемо лист42 Олександра Цинкаловського до Бориса Ольхівського:

10-4-34 Володимир

Дорогий Пан-Товаришу!

Вибачте, що не відповідав на Ваш лист, але майже цілий той час не було мене вдома. Альбом Ваш поки що маю у себе, бо п. Шоломицький43 (?) обіцяє збільшати свою збірку і відтак передати нам. Побачимо! (?) Пару днів як вернувся з Ковельського пов., був у Мізові, фотографували церкву (…) [врата] прихував двулічні і царські – дуже типові. Там тепер Никанор Абрамович44. Тепер хочу стягнути всі просвітянські архиви, вже два маю. Здобув за той час два рукописи.

У мене залішалося Ваше літне пальто (біле), що з ним зробити, пшеціж Вам воно потрібно? Як здобуду пару грошей, буду у Кобрині.

Привіт Вані К.[оровицькому]

Ваш Весь Олександр Цинкаловський

Мгр. Б. Ольхівському Варшава ул. Пивна 3 м. 4.

Співпрацював Борис Ольхівський з Олександром Цинкаловським і наприкінці 30-х років:

Поквитування

14-го грудня 1938 р. одержав від п. мгра Олександра Цинкаловського 18 зл. (словами: вісімнадцять злотих), за гравірований портрет Богдана Хмільницького, роботи Павла Фірста, куплений за ту саму ціну в варшавській антикварні «Lamus Heraldyczny» (каталог за листопад цього року).

Борис Ольхівський45

Під час своїх мандрів Волинню і Поліссям Борис Ольхівський збирав ікони, старовинні речі й археологічний матеріал. Про це свідчать дві його записки:

ПОЯСНЮЮЧА ЗАПИСКА
до моєї поїздки до с. Старої Гути на Волині.

Весною 1931 року у Вільні, балакаючи з дітьми православного пароха с. Старої Гути Любомського повіту на Волині о. Стефана Кулик-Науменка46 (Костянтин – студент права та його сестри – учениці російської гімназії Поспєлової47 Леся і Надя48), я довідався, що у них вдома зберігається рукопис: українські пісні релігійні та свіцькі, переписані церковнословянським письмом, та якісь записи прозою, невідомого їм змісту. Мова рукопису мала бути «мішана», українська, але з примішкою церковно-словянських слів та польонізмів.

Цей рукопис о. Кулик-Науменко найшов у приписній до Гутенської парохії церкві в с. Галиноволі і взяв звідти до дому.

Молоді Кулик-Науменки не могли сказати мені напевно, чи рукопис ще у них зберігся, бо ніхто не звертав на нього ніякої уваги, а малі діти помалу видерали з нього картки.

Отся звістка про загрожену і мабуть високовартісну памятку нашого давнього письменства остільки мене зацікавила, що в травні тогожтаки 1931 р., полагодивши деякі свої особисті справи в Берестю, я виїхав звідти до Старої Гути.

О. Кулик-Науменко зустрів мене дуже привітно і відразу наказав пряжити яєшню. Під сковороду з яєшнєю служниця підложила, щоб не забруднити стола, якісь старі палітуркі від книжки. Ці палітурки відразу навили мене на сумні здогади.

На другий день ми шукали з о. Кулик-Науменком рукопис по цілому домі і не знайшли. Виявилося, що служниця о. Науменка нераз видирала з книжок картки для розпалювання самовара. Не диво, що стара, розтріпана книжка видалася їй найбільше відповідною для цієї ціли.

Поплакавши над долею небіжчика-рукописа, я пішов з о. Науменком оглядати Гутенську церкву. В церкві (побудовано в 1759 р.) знайшлися цікаві ікони: св. Николая, писана в яскравих тонах, з написом: Σл̃ь Мыколає Архієп̃пъ Мырлыкійскій Цγдотворца (мальована на полотні), усічена чесна глава св. И̃оанна Хрестителя (на полотні, визначається незвичайним реалізмом) і деякі инші.

Але найбільше припала мені до вподоби велика ікона Спаса-Пантократора, окруженого святими, намальована на полотні, наліпленім на дошці. Вона висіла досить високо над дверима з бабинця до церкви, горішня частина була слабо освітлена. Через те я не міг скопіювати написів на іконі (імена святих та текст Євангелія в руках Христа). Скопіював лише імя одного з святих (п. сапатиї) та запамятав, що «Ѣ» в євангельськім тексті мало дуже складну та оригінальну форму. Цілий стиль ікони византійський, без помітних слідів впливу новітнього реалістичного малярства, але якось зближений до зворушливої наївности народніх дереворитів, кольорит (оскільки собі пригадую переважають коричняві та жовти тони), прикраси-розетки – все це було не подібно до того, що траплялося мені бачити на старих іконах Полісся.

О. Науменко і церковний староста з великою охотою згодилися на пропозицію заміни старих ікон на нові. Нові ікони я мав висилати до Гути поштою, а старі о. К.-Науменко мав висилати рівнож поштою до Львова на адресу п. проф. І. Шендрика.

В м. Клєцку несвіжського пов. я закупив у гандляра, що розвозив ікони та хрестики по цілім повіті, образ-олєографію Ісуса Христа на папері наліпленім на дошку, з фольговою «ризою» в рямах під шклом та вислав його о. Науменкові.

Але минуло ще багато часу, і чимало довелося вислати до Гути листів поки врешті ікону вислано проф. Шендрикові. Подробиці цих заходів описані в моїх листах до професора. Ікона прибула до Львова в початках жовтня 1931 року.

Високопреосвящений Митрополит Кир Андрей передав її до Музею Греко-католицької Семинарії у Львові.

15.ІІ.1932
у Львові

Борис Ольхівський
маґістр прав.49

Письменник-подорожник був також археологом:

Пояснення
до доісторичної старовини (кремінні знаряддя та кераміка) з с. Горбувки
коло Здитова Косівського повіту50 на Поліссі.

Про археольогічні багатства околиць Здитова я довідався зі статті Е. Р. (Евдоким Романов) «К археологии Северо-Западного Края» в другій книжці «Записок Северо-Западного отдела Императорского Русского Географического Общества».

Під час екскурсії на Полісся в червні 1931 року я виїхав з Дорогичина Поліського до м-ка Хомська, там знайшов селянина з Горбувки, який взявся мене туди завезти. Дорогою розпитував його про старовину. Довідався, що «давнíй булó тогó всьогó мнóго (багато), а тепéр покасовáлося». До війни був у Здитові учитель51, визбірував, що міг. Дітям давав цукор за камінні сокири та молотки. А вторік приїздив шкільний інспектор з Косова, також багато назбирав. Селянин, що віз мене, вибрав собі при комасації хутір якраз на «археольогічних пісках» коло Горбувки. Недавно побудувався, назбирав коло нової хати яких десять пудів кремінних «скалочóк» та замуровав під «чéрен» печі. В Здитові та Горбувці всі так роблять, «щоб скори́нка на хлібі булá смачнíша».

Орієнтаційний план

Площу пісків Романов обчислив на 4 кв. версти. Від свого візника я довідався, що залишилося їх яких 20-30 га, решту вже разорано.

Переночувавши у того самого господаря-селянина, я позичив у нього кошик та збирав креміння і кераміку протягом кількох годин. Старався вибирати найкращі зразки всіх типів кераміки, що стрічаються на горбівських пісках, бо збирати її всю не міг: довелося вивозити її возами.

Обідаючи у свого господаря, почув, що він мав якийсь круглий плоский камінь з діркою посередині та гострими краями. Цей камінь він вивіз з своєї старої домівки в Горбувці, бо такий камінь у хозяйстві потрібний: коли корова «споврóчиться» (зурочиться), перепускають через отвір у ньому молоко. (В деяких инших поліських місцевостях у такім випадку беруть деревляну тріску з сучком, виймають сучок та перепускають молоко через дірку від нього). Але діти десь закинули… Дітям я обіцяв за камінь нагороду, вони шукали, але не знайшли.

Цей селянин, що віз мене зі Здитова (Горбувку можна назвати присілком Здитова) до Хомська, оповідав, як багато давніше знаходили селяни старовини: кісткі людські та ріжні предмети при них. А одна баба знайшла горщок з старими грішми. Більшу частину монет діти десь позакидали, а за ту решту, що ще лишилася, якийсь пан, приїхавши до Здитова, дав бабі стільки грошей, що вистачило їй на всеньку старість.

15.І. 1932
у Львові

Борис Ольхівський

П. С. Забув згадати, що окрім кераміки та креміння знайшовся зуб дикого вепра зі згладненим тупим кінцем. Усі зібрані в Горбувці річі переслано до Львова п. проф. І. Шендрикові.

З оригіналом згідно
20.ІІ. 1932
Львів

Збірка має:   кремінних зразків …………… 326
кераміка ……………………… 83
зуб вепра …………………… 1
–––––––––––––––––––––
Разом зразків52 …………………… 410

1932 року Борис Ольхівський багато мандрував по Волині і Поліссю. Дослідниця Ніна Шестакова53 пише: «У лютому 1932 р. було одержано п’ять посилок від Бориса Ольхівського з Луцька і Берестя з архіваліями, а також «ріжні друки і навіть старі газети, згідно з інструкцією «даровщизну брати». Під час подорожі Б. Ольхівський відвідав Луцьк, чеську колонію Княгининки, Шепель, Сирники, Вічинь, Милуші, Білосток та інші місцевості, залишивши записи надзвичайно цікавих спогадів про свої зустрічі з місцевим духовенством, описи сільських церков і старовинних ікон, звіти про вдалі, а часом і марні спроби здобування предметів української старовини, археологічних знахідок та архівалій. (…) Того ж року Б. Ольхівський їздив «по Сарненських околицях», звідки привіз разом з іншими архіваліями рукописні Євангелія, детальний опис яких подано у листі І. Шендрика до митрополита від 9 верасня 1932 р. (…) У жовтні О. Цинкаловський і Б. Ольхівський поповнили Архів історії унії ще кількома сотнями документів, у тому числі великими архівами церков у селах Новосілках і Сомині на Волині, а також родинними архівами генерал-майор Карла Мейєра і родини Вітовських».

Приведемо зміст54 лише однієї посилки з найденими документами і книгами, яку Борис Ольхівський відправив 1932 року до Архіву історії унії:

Зміст
посилки, одержаної від п. Ольхівського з Луцька 16.ІІ. 1932

1. Михайлівської церкви села Шурина, Луцького повіту:
1-3. Метрики: народжених рр. 1821-1835
вінчаних 1821-1835
померлих 1821-1835
Карт 78
2. Петропавлівської церкви села Тристеня, Луцького повіту:
4-6. Метрики: народжених рр. 1810-1838
вінчаних 1810-1839
померлих 1810-1839
Карт 125
3. Церкви села Бабйого, Луцького повіту:
7-9. Метрики: народжених рр. 1822-1829
вінчаних 1822-1829
померлих 1822-1829
Карт 18
4. Покровської церкви села Сирників, Луцького повіту:
10-11. Церковні книги приходів і расходів
рр. 1833-1860
    1833-1859
Карт 66
5. Церкви села Милуш, Луцького повіту:
12. Книги церковних приходів рр. 1809-1823
Карт 17
6. Спаської церкви села Вічинъ, Луцького повіту:
13. Опис церкви з 1806 р. з наступними доповненнями
Карт 40
14-137. Книга брачних обисків рр. 1838-1865 Док. 124 Карт 70
138-140. Метрики: народжених рр. 1815-1838
вінчаних 1815-1839
померлих 1815-1839
Карт 92
141-143. Метрики: народжених рр. 1743-1779
вінчаних 1761-1779
померлих 1742-1779
Карт 40
144. Книга розходу церковн. грошей и річей рр. 1810-23 Карт 21
145. Служебник почаївського видання р. 1734  
  Разом карт 557

1933 року Борис Ольхівський привіз із села Черськ Брестського повіту до Львова саму стару поліську ікону «Розп’яття з пристоячим», яка датована першою половиною XV століття. На думку завідуючої відділу давньоукраїнського мистецтва Національного музеї імені митрополита Андрея Шептицького Марії Гелитович ікона "демонструє один із найдавніших уцілілих зразків цієї теми в українському малярстві".

Розп'яття з пристоячими з Черська
Розп'яття з пристоячими з Черська

В церковній скрині зі свічками в селі Паридуби Ковельського повіту Борис Ольхівський знайшов стародрук, який 30 вересня 1932 року передав до митрополичої бібліотеки "Студіон". Це був первісток кириличного друку, книга "Тріодь цвітна" з друкарні Швайпольта Фіоля. Завідувач відділу рідкісної книги Національної бібліотеки ім. В.Стефаника, Роман Луцик, згодом присвятив цієї інкунабулі окрему розвідку.

У ЦДІАЛ України зберігаються документи збірки (1752-1880 рр.), які стосуються церкви св. Параскеви (в ХІХ ст. – Воскресіння Христового) і цвинтарної Покровської церкви в містечку Клєцьк Слуцького повіту, а також архів клєцького протоієрея Іоанна Тумиловича. Очевидно, що ці документи роздобув Борис Ольхівський за допомогою свого батька – клєцького священика.

Під час своїх подорожей Борис Ольхівський збирав також український фольклор. Три народних пісні з нотами, записані ним на Поліссі і Волині , він подарував знаменитому українському музикознавцю-фольклористу, композитору, основоположнику українського етнографічного музикознавства Філарету Колессі (1871-1947), які були опубліковані 1995 року у книзі «Музичний фольклор з Полісся у записах Ф. Колесси та К. Мошинського». Пісні «А серед поля стояла бероза» і «Дякуй, Степанку, господа Бога» були записані біля містечка Антопіль Кобринського повіту, а пісню «Посеред поля калина» – у селі Стара Гута Любомльського повіту, коли, мабуть, відвідував настоятеля місцевої церкви Стефана Кулик-Науменка.

Перед своїми подорожами Борис Ольхівський шукав серед своїх знайомих – дітей сільських священиків, щоб від них взяти рекомендаційні листи. Наведемо низку таких рекомендаційних листів, що містять цікаву інформацію.

Дорогий Папа!

Листа цього Вам передасть – Ольхівський. Він є відпоручником Львівського музею. Отже музей його вислав, щоб в подорожі на Волині фотографував всякі річі, котрі мають якусь вартість історичну, або архітектурну. Також він хоче фотографувати церкви й оглянути їх в середині, може деякий іконостас чи ікони будуть мати таку вартість. Випадково після Вашого відїзду я пізнав його. Довідавшись, що я близько від Кремінця, попросив мене написати листа цього, до Вас. Отже він, як чужий і перший раз в ціх місцях, боїться, щоб його часом не пустили до церкви як невідомого. Тому звернувся до мене, щоб я попросив Вас, щоб Ви прийняли його і очинили церкву для оглянення. Не знаю чи він буде оглядати Кушлинцьку церкву чи й Янковецьку. Якщо схоче оглянути й Янковецьку, то булоб добре написати до старости, щоб його пустили, щоб після не говорили так, як це було з о. Леонтієм. Зрештою це Ви собі зробіте як схочете. Їздить він з цілю науковою і, як чужа людина, не знає, як його приймуть в цих околицях.

Гроші я вніс за інтернат.

В посім слові бувайте здорові.

Сіма55.

Кремінець 7.Х. 33 р.56

Семен Гаюк (крайній праворуч в 1-му ряду) серед викладачів і студентів-богословів Варшавського університету
Семен Гаюк (крайній праворуч в 1-му ряду) серед викладачів і студентів-богословів Варшавського університету.
Український письменник Іван Коровицький
Український письменник Іван Коровицький

Допомогав Борису Ольхівському і його варшавський друг – літератор Іван Коровицький57:

Дорогий Друже!

Симпатичному пред’явнику цього, допоможіть вештатися по вашій околиці. Познайомте його з сусідами-священиками.

Цей хлопчина (маг. права, богослов і археолог), закоханий в нашу старовину. За поміч п. Ольхівському буду Вам вдячний.

25.Х.1934

Ваш Іван Коровицький58

Невідома особа і другого адресату Івана Коровицького:

Дорогий Друже!

Познайомте п. Бориса Ольхівського з сусідами-священиками. П.[ан] Ольхівський працює над церковною старовиною. Розкаже він про варшавське життя.

Привіт усім знайомим.

25.Х. 1934

Ваш Іван Коровицький59

Невідомий нам і третій адресат:

Вяча!

Тов. Бориса Ольхівського напоїти, накормить й позичте свого ровера поїздити в околиці Шацька. Це дуже симпатична людина й мій приятель.

Дякую наперед.

Познайомте його з дооколічними священиками.

7.ХІ.1934
Варшава

Ваш Іван Коровицький60

Борис Ольхівський також допомогав своєму другові.

Дорогий Борисе Іульяновичу!

Маю в суботу виголосити доклада і ніде не можу дістати ще Гординського. Якщо вже маєте, будь ласка, пошліть мені якнайскоріше. Буду дуже вдячний.

Мені буде дуже радісно, якщо Ви зможете прийсти на мій доклад в Громаду.

Це буде в суботу о год. 20.

ul. Swiątokrzyska 16

Як здоров’я Дружини? Привітайте від мене Її.

Ваш Іван Коровицький.

P. S. Інші збірки поезій буду мати в четвер. Отож проглянути важне.61

 

Документальний портретний ескіз Івана Коровицького

До Управи Української Студенської Громади
у Варашаві

Прошу прийняти мене в члени У.С.Г. у Варшаві на слідучій підставі:

Ім’я і призвіще Іван Коровицький

Народність українська, визнання православне,

Студент (вища школа) університету у Варшаві, відділ теології православної, семестр перший, уроджений в 1907 році в місцевості Михалє пов. Володимир, гміна Хотячів, закінчив середню школу у Луцьку, студії на інших вищих школах ––, відношення до війська народж. в 1907 р.

Адреса у Варшаві:         ul. Bielanska ч. 9 помеш. 34

Адреса на провінції      село Михалє, повіт Володимир, пошта Крилів

23 листопада 1926 р.

Підпис Іван Коровицький62