ВАРШАВСЬКИЙ ПЕРІОД ЖИТТЯ

Мешкаючи у Варшаві, Борис Ольхівський всеодно збирав документи для Архіву історії унії, що видно із листа63 Івана Коровицького до директора архіву Івана Шендрика:

Вельмишановний
Пане Директоре

З доручення п. мгр. Бориса Ольхівського, що виїжджаючи не надовго з Варшави не встиг сам, висилаю Вам цих пару документів

Часова адреса п. Б. Ольхівського

рoczta Dereczyn
dom proboszcza prawosławniego

З глибокою Вам пошаною

Іван Коровицький
Варшава

15.ХІ. 1935

Про стосунки Бориса Ольхівського з Національним музеєм у Львові говорить наступний лист64:

Національний музей у Львові
вул. Мохнацька 42
Львів 12 січня 1934

Високоповажаний Пан
Мгр. Борис Ольхівський
Kleck k / Nieświeżu
скр. пошт. 26

Високоповажаний Пане Магістер!

Дня 14/І 1932 перебрали ви в Нац. Музеї за рахунком №: VIII/25 музейні видання на квоту зл. 155 (сто пятьдесят пять), зобовязуючися доставити на цю квоту старовину і предмети побуту із Полісся і Волині.

Книговодство Національного Музею просить отсим за ласкаве вирівняння належної квоти доставом відповідних предметів.

З правдивим поважанням
Ярослав Бачинський
Книговод Н.М.

Використовували Бориса Ольхівського, як звичайного кур’єра, для перевозки старовинних документів, що видно із листа65 директора архіву Івана Шендрика до видатного українського письменника Богдана Лепкого (1872-1941):

Арх. іст. Унії
Львів, пл. св. Юра, ч. 5
20 березня 1933
ч. 173
До Високоповажаного
Пана Професора
Краківського Університета
Др. Богдана Лепкого
Краків, Сенаторська, ч. 21

Високоповажаний Пане Професор

Приймить від мене сердечну подяку за ті цінні архивалії, які були Ви так ласкаві передати до Архива через п. маг. Бориса Ольхівського.

Документи суть цікаві і безперечно причиняться до збогачення нашого Архива.

З сердечним привітом.

/ – /

Український письменник Богдан Лепкий
Український письменник
Богдан Лепкий

1933 року найліпший друг Бориса Ольхівського – письменник Андрій Крижанівський приїхав до Варшави, де став одним із організаторів літературного об’єднання «Ми», яке видавало квартальник «Ми» і створило видавництво «Варяг». «У першому числі журналу, в есе «Європа і ми» М. Рудницького66, часопис і угруповання задекларували свою позицію: замість політичної заангажованості української літератури, яка домінувала в часопису Д. Донцова67, автура «Ми», вибрала орієнтацію на європейські мистецькі зразки в літературі. «Ми», за словами М. Рудницького, закликало молоду українську генерацію шанувати й дотримуватися критеріїв європейської літератури. Уміщені в часописі твори відповідали своїм рівнем цим критеріям»68.

Український письменник Юрій Липа
Український письменник
Юрій Липа

Для всіх цих справ йому був потрібний помічник, і Андрій Крижанівський покликав до Варшави Бориса Ольхівського. Про історію створення часопису «Ми» ми детально писали в статті69 про письменника і редактора журналу Андрія Крижанівського. Означимо лише, що літературна група «Ми» виросла із літературного об’єднання «Танк». Сучасні літературознавці називають в числі членів об’єднання «Танк» і Бориса Ольхівського. Однак це помилка, бо письменник ніколи не був членом цього об’єднання.

Андрій Крижанівський спочатку редагував часопис «Ми» разом з видатними письменниками: Євгеном Маланюком70 і Юрієм Липою71. Невдовзі Крижанівський посварився з ними. Замість них співредакторами часопису стали Модест Куницький72 і Іван Дубицький73. Коли роль Бориса Ольхівського у редакції «Ми» збільшилася, то Юрій Липа поновив співпрацю з часописом, про це свідчать його листи до Бориса Ольхівського:

22/VI.36

Дорогий Пане!

Під час побуту у Льв.[ові] зауважив я до Вашої теми потрібну Вам замітку С. Козуба74 в кн. V «За сто літ» про Валеріяна Боржковського75, кріпт. Тарас. М.[іж] іншим хотів би знати на яку адресу Вам писати, бо цікавлюся В.[ашими] працями.

Вітаю сердечно.
Ваш Юрій Л.
Truskawiec, pans. “Sana”76

Як бачимо із вищенаведеного листа, видатний історик-політолог Юрій Липа високо оцінював праці Бориса Ольхівського, який також багато чому вчився у свого друга.

24/VIІІ.36 Розлуч

Дорогий Пане!

Радий, що відізвалися – я писав 2 рази, бо був неспокійний трохи, чи Ви думаєте про «Т-ців»77, і чи не загубили матеріалів.

Як приїду, то мусимо цю річ зробити бальоном, до кінця вересня рукопис уже повинен бути у Льв. – бо в 1937 році вже не можна робити 45-ліття, правда?

Я приїжджаю 1-го вересня може ввечері, може рано, «Ми» переглядав, перечитав, маючи стільки продовжень, воно б мусіло частіше виходити.

Вітаю сердечно. З пошаною.

Юр. Л.

P. S. 26–31-го /VIII буду у Льв.78

Борис Ольхівський допомогав другові Андрію Крижанівському у виданні часопису «Ми», в якому надрукував два своїх основних твори: «Вільний нарід» і «Вітер в нетрях». Писав він туди також статті, передусім, рецензії на твори Дмитра Чижевського79, Юрія Липи, Володимира Січинського80, Василя Кучабського81, Антонія Оссендовського82, Івана Коровицького, Дарії Віконської83 і Уласа Самчука84.

Документальний портретний ескіз Уласа Самчука

Український Вільний Університет у Празі
Родословня

Факультет Філософський
Котрий піврік Зимовий піврік 1930/31
Імя і назвиско Улас Данильчук-Самчук
Місце, край і
рік народження
Дермань на Волині
1905 р. 2.ІІ.
Рідна мова Українська
Віросповідання Прав.
Помешкання (кожну зміну
треба протягом трох днів
сповісти)
Praha-Žižkov
Břetislavova 27
(…)
Імя, стан і місце
замешкання батька
Олексій, селянин Тилявка,
пов. Кременець на Волині
Школа, в якій був слухач
в посліднім півроці
Укр. Унів. в Празі
Документи, якими показується
слухач, щоби був іматрикульований
або записаний
Індекс Укр. Ун-ту
Документи, на які проживає
в Ч.С.Р.
Дозвіл на перебування в Ч.С.Р.
від М. З. Спр.85

Виказ викладів, яких студент має намір слухати

Тема викладу Кількість годин тижньово Імя професора (доцента)
Психологія 3 проф. І. Мірчук
Вопроси з історії слов. філософії 2 проф. І. Мірчук
Історія Укр. філософії 2 доц. Д. Чижевський
Історія Нім. містики та її вплив у слов’ян 1 доц. Д. Чижевський
Загал. курс історії України 3 проф. Д. Дорошенко
Укр. мова і її говори 2.30 проф. С.[тепан] Смаль-Стоцький
Хиби Укр. літер. мови 2.30 проф. С.[тепан] Смаль-Стоцький
Курс Франц. мови і вправи 4 маг. О. Косач

В іншій справі86 додатково читаємо:

Школа Кремянецька Українська Гімназія
Відношення до військової службі 1927 р., у 8 класі Кремянецької
гімназії, забраний до польського
війська.
Юрий Кульчинський
Юрий Кульчинський

Цікаву оцінку часопису «Ми» дав варшавський студент Юрій Кульчинський87, читанням якого керував Борис Ольхівський, а також надсилав безкоштовно книги.


Рахманів
25.VI. 1936 р.

Дорогий пане Борисе!

Книжки, що Ви їх вислали мені, одержав. Дуже й дуже Вам за них вдячний. По правді кажучи, мені якось ніяково, що Ви так віддячуєтесь за ту мізерію, яку вислав я Вам. Ще більше ніяково мені стає в звязку з Вашим повідомленням про те, що Ви призбіруєте ще другу пачку, до якої ввійде й ІІ том Історії Д-ка88. Цілком вже я того не вартий, особливо коли це Вам звязано може з труднощами й грошовими видатками. Отже, дорогий пане Борисе, коли так, то не висилайте більш мені нічого. Я Вам глибоко вдячний й за те, що від Вас одержав. Коли б я мав можливість матеріяльну, то з радістю віддячив б Вам, як тільки стала б моїх сил, але на жаль не можу…

З присланих Вами книжок перечитав до цього часу тільки дещо. В «Ми» перечитав Ваші рецензії й статтю «Ceterum censemus»89. Рецензії Ваші дуже вартісні й художні. Ці не тільки моя думка (я критик малий), а рівнож осіб з більшою ерудицією й критицизмом та з освітою. Про статтю «Ceterum censemus», не можу щось говорити, бо цілком я не знайомий з творчістю Липинського90, а рівнож ще не прочитав тієї брошури Кучабського, що Ви її прислали. Але загально Вашою письменницькою творчістю радію, бо вона вартісна, як під поглядом змісту так і літературним, отже дає добру поживу розумові й душі. Щасти Вам Боже у Вашій великій і відповідальній праці на користь української культури й нашій Батьківщини. З присланих поезій трохи сподобався Дригинич, зате поезії Гординського цілком ні. Видно в поезії сучасній я профан і тому не можу збагнути того, що в ній гарного, а головне, що поезії Гординського цілковито не зрозумілі мені.

Як же Ви поживаєте – пробиваєтесь? Які новини столичного життя, й чи зарисовуються на обрії якісь світлі нам перспективи?

Здоровлю сердечним привітом.

Ваш Кульчинський

P. S. Забув… новелями Липи захоплююсь!!! Ще раз дякую.
Наразі нічого не вдалося роздобути зі старовинних шпаргалів.91

 

Документальний портретний ескіз Юрія Кульчинського

До Управи Української Студенської Громади
у Варшаві

Прошу прийняти в члени Української Студенської Громади у Варшаві.

Згідно з постановою Загальних зборів Громади з дня 2/Х.1927 складаю слідуючу декларацію: «Вступаючи до Української Студенської Громади у Варшаві, заявляю, що зі Статутом Громади ознайомлений і забовязуюсь підпорядкуватися: а) Статутові і регулямінами Громади, б) постановах Загальних Зборів Громади і Управи і в) З’їздах представників Громад та ЦЕСУС-а, а також заховувати традиції вироблені Українською Студенською Громадою у Варшаві.

Подаю про себе слідуючі відомости:

Ім’я і призвіще      Георгій Кульчинський

Національність      українська

Віросповідання      православне

Місця і дата народження      м. Колки 21.ІІ.1908 р.

Середня освіта (рід, місце і дати закінчення)   Кременецька Духовна Семінарія

Вища школа      Університет Варшавський відділ Богословський, рік І.

Студії на інших Вищих Школах      ––

Приналежність до інших організацій

Адреса у Варшаві      Білянська 9

Адреса на провінції      Городок, пов. Рівенський

Підпис

Поручителі 1. П. Пилипчук
            2. (…) ?

Дата 31.Х. 1928 р.

Постановою Управи У.С.Г. у Варшаві дня 6/ХІ. 1928 прийнято т. Кульчинського Георгія членом дійсним.

Секретар В. Шиприкевич92

Зазначимо, що Борис Ольхівський вів національну роботу серед студентів-українців богословського факультету, де, мабуть, і познайомився з Юрієм Кульчинським. Наведемо цікавий фрагмент із листа93 (6.ІІІ. 1937 р.) торговельно-економічного референта і перекладача з японської мови в польському консульстві в Харбіні Степана Левинського94, в якому він пропонував Борису Ольхівського зайнятися вихованням свого сина в українському патріотичному дусі: «Мій син саме тепер у такому віці, коли характер людини установлюється на все життя. Я був би Вам вдячний, якби Ви впливали на нього у напрями національного освідомлення. Чи б Ви не були ласкові повести його на всі українські імпрези, то й без сумніву у Варшаві не бракує? Якби пак познайомити його з дітьми українцями менш-більш том віці? Найкраще зробили це непоспішно, приміром при нагоді мого приїзду».

У середині 30-х років до редакції часопису «Ми» входили Андрій Крижанівський, Іван Дубицький, Борис Ольхівський і Модест Куницький. Поетка Наталя Лівицька-Холодна95 (1902-2005) згадувала: «У журналі збільшується число співробітників. Крім попередніх, друкують свої твори Святослав Гординський, Іван Чернява96, Богдан-Ігор Антонич97, Ярослав Дригинич, Володимир Ласовський98, Гліб Лазаревський, Антін Чекмановський99, Павло Зайцев та інші. Серед цих інших особливо видатною була постать Бориса Ольхівського, який поволі став ідеологом нашої групи. Він був білорус100 з походження, але українська стихія захопила його, і він став переконаним українським націоналістом-державником. Він помер у зовсім молодому віці, напіврозкривши перед нами брами до скарбниць свого блискучого таланту і своєї нечуваної ерудиції. (…) В кінці 1938 року в редакції видавництва сталися зміни, а саме Крижанівського удалося з редакції усунути, а його місце зайняв Борис Ольхівський, що разом з Дубицьким редаґували двомісячник аж до вибуху війни». Письменник Іван Коровицький писав: «Душею «Ми» був Борис Ольхівський, талановитий репортажист («Вітер в нетрях»), критик і багатонадійний учений (книга «Вільний нарід»101.

Крім творів письменників, близьких ідеології редакції, «на сторінках «Ми» з’являлись численні передруки з радянських видань. Були там твори Бажана, Хвильового, Слісаренка, Зерова, Яновського і інших. Другим завданням було давати читачеві добрі переклади з чужих літератур. Переклади давали: Маланюк (до свого виходу з «Ми»), Лівицька-Холодна (переклади поезій з французької та польської мов і переклади з італійської мови новель Піранделло та Массімо Бонтемпеллі); Дубицький дав багато перекладів прозою з еспанської, французької та англійської мов»102.

Наталя Лівицька-Холодна так описувала державницькі погляди Бориса Ольхівського, які він виклав у своєму основному – історико-політичному творі – «Вільний нарід»: «Критикуючи [Дмитра Донцова], ідеолог групи «Ми» Борис Ольхівський старається дати щось позитивне. Дореволюційній недержавницькій українській ідеології він протиставить ідеологію Липинського, але Липинського-історика, а не публіциста та ідеолога гетьманського режиму П. Скоропадського. В історичних творах Липинського Борис Ольхівський знаходить високий патос «мужньої любови до містичної краси незалежної сильної та творчої державної влади» («Ми», зима 1936 р., ст. 96). І цим патосом він хоче надихнути своє покоління. Він хоче перебудувати українську психіку та викоренити той психічний клімат, «в якому душився, оточений плебейською заздрістю та підозріливістю… Симон Петлюра» (там таки, ст. 102).

Українська поетка Наталя Лівицька-Холодна
Українська поетка
Наталя Лівицька-Холодна

Петлюру Ольхівський ставить на рівні з такими велетнями нашої історії, як Мазепа і Хмельницький. Шукаючи аналогій поміж Петлюрою і Хмельницьким, він пише: «Обидва кули [мали. – Авт.] світогляд національного вождя в чині, не відразу, Хмельницький бо мусів поборювати в собі польського леґітиміста, а Петлюра – довоєнного ліберального українського інтеліґента. Обидва зробили надлюдські зусилля, опановуючи та організуючи не приготовлений до власного державного життя людський матеріял, обидва вгиналися під узятим на себе величезним тягарем, обидва ставали перед перспективою цілковитої поразки, втрати можливостей дальшої боротьби і шукали одчайдушних виходів, обидва стали уосібленням своєї нації в очах сусідів чужинців, обидва доросли до рівня всенародніх героїв» (там таки, ст. 106).

Вважаючи Юрія Липу за спадкоємця і продовжувача праці Липинського над перебудовою української психіки, Ольхівський сильно відчуває духову з ним спорідненість. У цій своїй статті він рішуче виступає проти песимізму, який веде до старечої зневіри. На його думку, «у процесах національного відродження занепалих народів ентузіясти-оптимісти все краще передбачали майбутнє…, ніж «зрілі» та мудрі песимісти» (там таки, ст. 111).

Згадуючи, як, властиво, майже з нічого український народ піднісся до сучасного стану національної свідомости, Ольхівський пише: «… ми – українські націоналісти та державники беззастережні, тому українське «завтра» грає перед нами всіми барвами веселки, тому можливості України переростають у нашій уяві всі межі» (там таки, ст. 112).

Цей беззастережний оптимізм групи «Ми» та Юрія Липи вісниківці103 вважали небезпечним…»104.

Наталя Лівицька-Холодна була дочкою Андрія Лівицького (1871-1954), який став головою Директорії УНР після вбивства Симона Петлюри.

Саме вона грала вирішальну роль в тому, що у варшавському літературному гуртку був справжній культ Симона Петлюри.

Документальний портретний ескіз Наталі Лівицької

Curriculum vitae.

Я, Наталія Лівицька, народилася 2(15)-го червня 1902 р. від батька Андрія і матері Марії. Вступила до гімназії в місті Золотоноші на Полтавщині і скінчила середню освіту в гімназії в Переяславі на Полтавщині. Після того виемігрувала до Польщі і зараз слухаю лєкції в Ягельонськім Університеті в Кракові.

Н. Лівицька.105

Через 5 років вона пише наступну заяву106:

До Управи Української Студенської Громади
у Варшаві

Прошу прийняти мене в члени У.С.Г. у Варшаві на слідучій підставі:

Ім’я і призвіще          Наталя Холодна

Студент держ. університету у Варшаві, відділ фільозофічний, семестр ІІІ, уродженої 1902 в місцевості Гельмязів, Золотоношського повіту на Полтавщині, закінчила середню школу Матуральні курси в Подєбрадах, студії на інших вищих школах Краків (університет), Подєбради (Академія), Прага (університет), відношення до війська

Адреса у Варшаві:          Filtrowa 63, 15

Адреса на провінції          Lwów, Wałowa 14

7 / Х 1927 р.

Підпис Н. Холодна

Наталя Лівицька-Холодна потім згадувала: «Осередком, де плекано патріотизм націоналістично-петлюрівського характеру була Корпорація Запорожжя. До цього осередку належали й ті, що створили ядро групи, яка заснувала видавництво “Варяг”»107. Отже, Борис Ольхівський та його друзі були переконаними петлюрівцями. У грудні 1937 року редакція часопису «Ми» (Андрій Крижанівський, Іван Дубицький, Борис Ольхівський, Модест Куницький) написала листа голові ради міністрів УНР В’ячеславу Прокоповичу (1889-1942) з пожертвою на клейнод УНР – золотий клейнод гетьмана Івана Мазепи.

З ініціативи Бориса Ольхівського, видавництво «Варяг» стало видавати «Бібліотеку Українського Державника», в першому томі якої 1937 року вийшов його державницький твір – «Вільний нарід», який літературознавець Ольга Яручик108 називає дисертацією. У некролозі Бориса Ольхівського писалось, що він закінчив Варшавський університет, де, можливе, і захистив дисертацію. «Вільний нарід» викликав інтерес серед українського патріотичного суспільства: тоді майже кожне українське національне видання надрукувало рецензію на цей твір, здебільшого, вони були позитивними.

Симон Петлюра
Симон Петлюра

Борис Ольхівський також співпрацював з паризькою петлюрівською газетою «Тризуб», яку редагував В’ячеслав Прокопович. У 1938-39 роках газета «Тризуб» містила систематичний додаток «Трибуна Молодих». Визнанням публіцистичного та літературного таланту Бориса Ольхівського було його призначення, жителя Варшави, редактором «Трибуна Молодих».

Уже перше число газети звернуло увагу ідеологів Організації Українських Націоналістів (ОУН). Теоретик українського націоналізму Микола Сціборський (1898-1941), аналізуючи109 «Трибуну Молодих», хвалить Бориса Ольхівського за націоналістичний світопогляд і націоналістичне світосприймання, натякає навіть, що цей націоналізм наближає нас ідеологічно до ОУН, ніж до УНР. Однак усе ж націоналізм Ольхівського можна назвати петлюрівським або унеерівським, бо в ньому був справжній культ УНР і Головного отамана Симона Петлюри, хоча сам письменник свій націоналізм називав модерновим. Із щоденника письменника видно, що він, як всі тодішні європейські націоналісти, наприкінці 30-х років захоплювався ідеями Беніто Муссоліні.

Борис Ольхівський опублікував багато статей в «Трибуні Молодих», в яких критикував своїх політичних опонентів: комуністів, гетьманців, «Фронт Національної Єдності» та ін. Цікавою є його рецензія на книгу110 А. Сандерса111 “До будівлі Європи”. В цій книзі Олександр Нікурадзе аналізує протистояння Європи і азіатської Росії, в якому ключову роль відіграє Україна. У зв'язку з агресією Росії в Україні ця книга дуже актуальна в наш час.

Борис Ольхівський був також співпрацівником львівського часопису «Назустріч», який 1934 року заснував Михайло Рудницький. Європейського рівня журнал вважався енциклопедію культурно-мистецького життя Західної України. Співредактором часопису «Назустріч» був також видатний поет і художник Святослав Гординський (1906-1993), який тісно співпрацював з журналом «Ми» і видавництвом «Варяг». Наведемо його лист112, зі змісту і тону якого випливає, що він і Борис Ольхівський були друзями.

Вельмишановний Пане Товаришу!

Коли б Ви були такі ласкаві і схотіли написати основну статтю-рецензію на останню книжку113 Липи, бува Вам frès obligé. В мене гадка, що тільки Ви зможете зробити це відповідно і живо, а й так давно хотів я Вас привернути до журналу. Ваша стаття може бути до 1–1½ стор. Назустріч, і коли встигаєте, могла б піти в число до 1 червня. Якщо згода, киньте мені листівку, щоб я міг зарезервувати місце.

З привітом
Ваш Дон(-Кіхот?)

Український поет і художник Святослав Гординський
Український поет і художник Святослав Гординський
Редактор Василь Филанович
Редактор
Василь Филанович

Борис Ольхівський мав розумне, легке і захопливе перо, тому майже всі українські емігрантські видання хотіли бачити його своїм співпрацівником. Наприклад, військовий і культурно-громадський діяч Василь Захарович Филонович (1894-1987) видавав у Чехословаччині журнал військово-політичної думки «Гуртуймося», який користувався популярністю серед української еміграції. Він замовив Борису Ольхівському статтю на довільну тему, але зі згадкою про Симона Петлюру:

Ing.V. Fylonowicz
p. p. Velky Bockow
Podkarp. Rus
22 квітня 1938 року
Велики Бичків
ч. 550

Високоповажаний Пане!

Надіслав я на адресу У.Н.І. [Українського наукового інституту] для Вас число журналу «Гуртуймося», певно Ви вже його дістали.

Користуючись з Вашої приобіцянки допомогти журналові своїми цінними статтями, дуже просив би Вас, якщо Ваша ласка, виготовити замітку на довільну тему, але пристосовану згадці бл. пам.[яті] Гол.[овного] От.[амана] С. Петлюри. Число наступне вийде в травні, і саме тому хочу вмістити пару статей, які б згадували нашого незабутнього Вождя.

Число для друку замикаю напізніше 12-15 травня з розрахункові розіслати його перед 25 травня.

Дуже просив би, в інтересах видавництва і редагування журналу, піддати критиці, як останнє число так і попередні. Вашу цінну думку хотів би знати в цілях поліпшення й удосконалення журналу, а тому просив би звернути Вашу увагу більше на недотягнення ніж на позитивні сторони журналу, хоч і ці останні, зрозуміло відіграють для мене, як редактора журналу певну ролю.

Про Вашу згоду надіслати Вашу статтю для ж. «Гуртуймося» просив би мене повідомити на позицу (?) мою адресу.

Вітаю Вас з Великодними Святами.
Христос Воскрес!

З правдивою до Вас пошаною.
/ – / В. Филонович114

Як бачимо, Василь Филинович дуже цінив Бориса Ольхівського, як публіциста, критика і редактора, а також – його літературний смак.

Польський журналіст Володимир Бончковський
Польський журналіст Володимир Бончковський

1932 року відомий польський публіцист Володимир Бончковський (1905-2000) став видавати часопис «Biuletyn Polsko-Ukraiński». У час загострення польсько-українських відносин цей журнал став майданчиком для обговорення ідей культурного, наукового і політичного порозуміння двох народів. Бончковський залучив до співпраці відомих українських та польських літераторів і публіцистів. Авторами журналу стали також Борис Ольхівський і Андрій Крижанівський. І це було невипадковим, бо вони, пов’язані з унеерівським варшавським осередком і Українським науковим інститутом у Варшаві, як петлюрівці, розуміли важливість ідеї польсько-українського порозуміння, пам'ятаючи мирну угоду між Симоном Петлюрою та Юзефом Пілсудським.

Редакція часопису «Biuletyn Polsko-Ukraiński» стояла на позиціях польського прометеїзму: створення спільного антиросійського блоку з поневолених Росією народів, а також з сусідніх з СРСР держав. Чільне місце в цьому блоці мала займати Україна і Польща. Ідеї прометеїзму були популярні серед петлюрівців, бо вони головним ворогом українців вважали не Польщу, а Росію. Звісно, ідеї прометеїзму були близькі й Борису Ольхівському. Він надрукував у часописі «Biuletyn Polsko-Ukraiński» багато статей, в яких розглядались питання духовної культури та розвитку українського мистецтва, в кількох номерах журналу друкувалася його стаття «Ленін про Україну», яка отримала високу оцінку сучасників. Журналістські заробітки не могли прогодувати Бориса Ольхівського, тим паче, що він у 1934 році ще одружився. Письменник став співпрацівником Українського наукового інституту, який був створений польською владою 1930 року. Інститут фінансували Міністерство віровизнань і Міністерство внутрішніх справ. Основною метою його створення було вивчення економіки, політики і культури Радянської України. «Початково в Інституті були утворені три відділи: українського господарчого та громадського життя; української політичної історії та історії української культури в її нинішньому стані (мова, література, духові течії) і відділ історії церкви»115. Директором інституту був видатний український вчений Олександр Лотоцький116. Працювали й інші визначні науковці: Роман Смаль-Стоцький117, Богдан Лепкий, Валентин Садовський118, Іван Шовгенів119, Василь Біднов120, Павло Зайцев121, Дмитро Дорошенко122 та інші. Інститут організовував різні наукові семінари. Борис Ольхівський активно брав участь в економічному семінару:

Оповіщення

Чергові збори економічного семінару при Українському науковому інституту відбудуться 17.06.1936 р. о год. 6 вечора в помешканні інституту (Служевська 7, к. 4).

      На порядку денному:

1) зачитання протоколу попередніх зборів

2) реферати п. Гл. Лазаревського123, Н. Дубицького, Б. Ольхівського і Є. Гловінського124 «Новітня німецька і французька література про економічне і суспільне життя в СРСР».

Секретар семінару, інж. Є. Гловінський125

Працюючи в Українському науковому інституту, Борис Ольхівський досліджував економіку і культуру Радянської України. Він почав в львівську ундівську газету «Діло» писати замітки про те, що відбувалося в Українському науковому інституту. До співпраці письменника запросив сам редактор газети Іван Кедрин-Рудницький126, що видно з його листа127 (на поштовому штемпелі 2.03.1937 р.):

Високоповажаний Пане!

Відповідаю на Вашого листа з 26 м.м. Пригадую, що «Діло» завжди дуже радо приймає інформаційні звістки про У. Сх. Інститут128, до якого ставлюся від дня його оснування наскрізь позитивно. Тому за всякі ближчі інформацій, як зміст цікавіших рефератів на теми, що цікавять широкий загал, і т. д. – будемо тільки вдячні. Підписуватися як «власний кореспондент» під такими речами непотрібно: ми вороги газетної «помсти». Під рецензійними замітками підпис (у скороченні) необхідний. Маю лише два бажання: 1) прошу рахуватися з невеличким місцем і 2) все ще торкається У. Сх. Інституту та входить в медіум повинно мати первісну апробату Ва бричер! (?)

См. Стоцького або О. Лотоцького.

З вел. пошаною.
Ваш. І. Кедрин

Вільний нарід
Вільний нарід
Український журналіст Іван Кедрин-Рудницький
Український журналіст Іван Кедрин-Рудницький

Крім кількох заміток129 Борис Ольхівський написав велику статтю130 про земельний устрій в УРСР. Однак його співпраця з газетою «Діло» незабаром закінчилася. Мабуть, тому, що газета мала тоді у Варшаві свого власного кореспондента, молодого, активного журналіста Геннадія Которовича131, який дуже плідно працював там. Він написав невеличку рецензію132 на книгу «Вільний нарід»:

Небуденна книжка Бориса Ольхівського.

Небуденним літературно-історичним твором з політичною передмовою можна би найкраще зляпідаризувати у назві щойно видану книжку талановитого історика, публіциста і дослідника Бориса Ольхівського, що п.н. «Вільний нарід» вийшла як перший том новооснованої «Бібліотеки Українського Державника» у В-ві «Ізмарагд». Книжка має 91 стор. друку і мистецьке графічне оформлення.

Борис Ольхівський співпрацював і з іншими польськими науковими установами. Так, він прочитав лекцію «Русь-Україна» в орієнталістичному гуртку при Східному інституті у Варшаві.

Однак заробітної платні та журналістських приробітків Бориса Ольхівського було малувато для утримання своєї родини. Тому батько його найближчого друга – Микола Крижанівський запрошував133 Ольхівського переїхати до Луцька, щоб заробляти там більш пристойні гроші.

Луцьк, 4.ХІІ.1936

Дорогий Борисе!

Дуже мені неприємно, що Ви не додержали умови з Тимошенком134, що не стали в ряди волинських діячів. Чи не краще синиця в руках, ніде журавель у небі? Я певний того, що Міністерство Освіти Вам нічого не дасть, а хіба тільки буде Вас частувати обіцянками. При Свентославському135, який є виразним ворогом українців, нічого не одержите. З рештою самі в тому переконаєтесь.

Пишу Вам цього листа з пропозицією приїхати таки на Волинь. Матимете тут платні 150 зл. за інструкторство плюс заробляти писаннями і в місцевих газетах, і в Варшавських, що також може дати до 50 зл. Окрім того, пригорнувшись до «Укр. Ніви» малибисьте можливість робити редакторську кар’єру. Я принаймні маю велике бажання бачити Вас на посаді коректора Укр. Ніви (200 зл.), яким тут є невідповідна особа й якої можна булоб позбутися, маючи під рукою заступника (… між нами!). Високі сфери мою думку підтримають.

Чи Ви маєте що в Варшаві? Чи не вважали б за можливе попрацювати тут хоч певний пробний окрес?

Відпишить мені про свої думки з цього приводу. Може до чого й договоримся.

Чекаю на скору відповідь.

З пошаною.

Микола Крижанівський

P. S. Як там себе мають мої хлопці136.

Микола Крижанівський
Микола Крижанівський

Борис Ольхівський брав активну участь у культурно-громадському житті варшавських українців. Так, 27 травня 1937 року у залі Торгового товариства відбулася урочистість присвячена пам’яті Головного отамана Симона Петлюри. З промовою про нього виступив Борис Ольхівський, яка була надрукована в газеті «Трибуна Молодих» (1937, № 4). Після його виступу співав відомий тенор Василь Тисяк137, а також – український хор ім. М. Лисенка під орудою Сергія Сологуба. Геннадій Которович138 так писав про цей вечір пам’яті С. Петлюри: «Реферат м-ра Б. Ольхівського, виголошений у тонації пориваючого динамічного патосу, щасливо ріжнився від попередніх. Видно було, що осягав свою ціль – трапляв до душ. Характеристика вождя [Петлюри] – влучна».

Письменник співпрацював зі студентською корпорацією «Запорожжа», що не випадково, оскільки його друг Андрій Крижанівський був одним із її організаторів.

Варшавська студентська корпорація «Запорожжа», яка мала гасло «Україна – Честь – Братерство», була заснована 20 травня 1929 року, щоб змагатися з совітофільством українського студенства. Корпорація культивувала козацькі традиції: її члени називали один одного козаками, а голову організації – кошовим. Тривалий час кошовим був друг Ольхівського – художник Петро Холодний139. Члени корпорації (козаки) перебували під впливом унеерівської націоналістичної ідеології, і, за твердженням Наталі Лівицької-Холодної, із «Запорожжа» виросла літературна група «Ми». Кожний член корпорації переходив через два організаційні етапи: юнацтво і козацтво. Її куратором був відомий український вчений Роман Смаль-Стоцький, а потім – Мирон Кордуба. 1937 року Борис Ольхівський для членів цієї корпорації прочитав цикл лекцій з української «націології», спираючись, мабуть, на свою книгу «Вільний нарід».

Борис Ольхівський та Андрій Крижанівський дуже активно працювали в студентській корпорації «Запорожжа», виховуючи там патріотів. Так, 22 січня 1938 року, день Соборності України, «козаки» вшанували пам’ять героїв – борців за незалежність. «Члени корпорації на святочних сходинах вислухали рефератів ред. А. Крижанівського і Б. Ольхівського, перевели голодівку й оподаткували себе всестудентською складкою»140. Тоді на урочистому засіданні корпорації «Запорожжа» Борис Ольхівський читав доповідь про соборність України.

Незабаром члени корпорації вітали свого першого голову (кошового) Миколу Андрійовича Лівицького (1907-1989) – майбутнього президента України в екзилі:

«Запорожці» – козаки студентської корпорації «Запорожжа» – вітали на суботньому комерсі рідкого гостя: свого першого кошового п. Миколу Лівицького, українського журналіста і діяча на міжнародному терені. За корпораційним столом засіло кошове товариство, запрошені гості і представники української прєси. Ред. Крижанівський у заступстві кошового Холодного, привітав п. Лівицького, згадуючи перші важкі дні корпораційного життя, коли то у рр. 1928-29 треба було рятувати українську молодь перед поширенням совітофільства. У часі товариської гутірки, що протягнулася пізно в ніч, промовляли ще пп. Б. Ольхівський, ред. Занько (від українських журналів у Варшаві), проф. Зайцев і врешті сам п. Лівицький141.

 

Документальний портретний ескіз Миколи Лівицького

До Управи Української Студенської Громади
в м. Варшаві

Заява

Прошу Управу Української Студенської Громади у Варшаві прийняти мене в число членів корпорації:

Додаю слідуючі відомости:

1. Призвіще, ім’я та по батькові          Микола Лівицький Андрій

2. Рік, місяць та число народження          1906, 27/ХІІ

3. Місця народження          м. Жмерінка на Поділлю

4. Національність          українська

5. Державна приналежність          українська

6. Де, та яку одержав середню освіту     Укр. матуральні курси в Подєбрадах (Чехія) по прообразі ремеснічих шкіл

7. Коли, де і до якої вищої школи вступив     на торговельний відділ політехніки у Празі в 1923 р.

8. Студентом, якої школи числиться зараз          Wyższa szkoła handlowa

9. В якій вищій Варшавській школі числиться тепер –– " ––

10. Коли прийнятий до одної з Варшавських шкіл    № індексу серпень 1924 р. 2864

11. Які члени рекомендують: [Дяченко, Липовецький]

12. Засоби утримання:          Живу при батьках

13. Адреса:          Podhale 16, m. 6.

14. До цього додаю витяг з протоколу кваліфікаційної комісії

12 жовтня 1924 року

М. Лівицький142

З наступної газетної замітки слідує, що Борис Ольхівський був одним з ідеологів студентської корпорації «Запорожжа».

Академічний сенат університету Й. Пілсудського на засіданні 23. лютого ц. р. залєгалізував українську студентську корпорацію «Запорожжа», що від кількох років не могла добитися формального визнання її університетською владою. Куратором корпорації іменовано проф. Мирона Кордубу. Таким робом існуватимуть від тепер при варшавському університеті два українські студентські товариства: допомогове – У.С.Г. та новозалєгалізуване – строго ідеольогічне «Запорожжа». Ідеольогічні напрями корпорації випрацювала група молодих журналістів-державників, якої пресовим органом є «Трибуна Молодих» у париському «Тризубі»143.

Микола Лівицький
Микола Лівицький

Близько до серця Борис Ольхівський приймав тодішні події в Закарпатті, вважаючи його зародком майбутньої незалежної України. В газеті «Діло» (1938, № 242) читаємо: «У студ. корпорації «Запорожжа» справу українського Закарпаття реферували пп. м-р Б. Ольхівський і кошовий Б. Кентржинський»144.

Часто письменник читав лекції і в інших українських організаціях, на приклад, на зібраннях «Спілки Українок-Емігранток у Польщі». В газеті «Діло» (1939, 28 квітня) читаємо таке оголошення: «Про укр. національну думку недержавної доби виголосить м-р Б. Ольхівський виклад у п’ятницю 28 ц. м. в год. 6-ій вечером у помешканні Укр. Наукового Ін-ту у Варшаві при вул. Служевській ч. 7».

Майже увесь свій час Борис Ольхівський віддавав українській справі, що було однією з причин краху його шлюбу. 19 серпня 1934 року він одружився з Марією Бекман, про яку ми майже нічого не знаємо. Його спроби врятувати шлюб детально описані в щоденнику письменника. Однак все було марно: 27 жовтня 1938 року його жінка пішла до іншого. Читаючи письменницький щоденник, можна дійти висновку, що дітей у подружжя не було. Після цього травмований Борис Ольхівський цілком віддав себе українській справі.

Наприкінці 30-х років у Варшаві склалась творча літературно-наукова група друзів: Андрій і Петро Крижанівські, Євген Сенишин, Іван Дубицький, Модест Куницький, Іван Коровицький, поет Ярослав Дригинич, літературознавець Павло Зайцев, Гліб Саліковський, Борис Іваницький, Гліб Лазаревський та інші, лідером якої був Борис Ольхівський. Вільний час вони проводять разом, обмірковуючи філософські проблеми, нові літературні твори та бурхливі політичні події. У щоденнику Бориса Ольхівського за 2 листопада 1938 року читаємо: «Вчора був у Андрія [Крижанівського] – зостав Зайцева, Дригинича, Дубицького і вигнаного з Рівного д-ра Р. Могильницького. Говорили (під газом, я обмежився однією чаркою) про високі матерії, стріляли (особливо Зайцев) синтезами й гіпотезами. Говорили про українські елементи в українській музиці: Зайцев плястично змалював Сковороду з клярнетом і висловив припущення, що саме такі «вагабунди», як Сковорода, могли занести українські мелодії до Європи».

Український письменник Ярослав  Дригинич
Український письменник
Ярослав Дригинич

Мало у нас інформації про цю літературну групу: щоденник Бориса Ольхівського, а також деякі листи до нього членів гуртка.

До кола найближчих друзів Бориса Ольхівського, крім Андрія Крижанівського, належали Євген Сенишин і Володимир Кіршак (псевдоніми – Ярослав Дригинич і Вадим Лесич). Євген Павлович Сенишин (1906-1994) навчався разом з Андрієм Крижанівським у Познанській вищій школі закордонної торгівлі, потім працював в Українському науковому інституті. Одружився з Галиною Змієнко (1918-2003), донькою генерала української армії Всеволода Змієнко. Після війни подружжя Сенишиних жили у Канаді, де активно займалися українською діяльністю.

Ярослав Дригинич (1909-1982) навчався разом з Борисом Ольхівським у Віленському університеті. Живучи у Львові, Ярослав Дригинич активно співпрацював з виданнями, які редагував Борис Ольхівський – часописом «Ми» і газетою «Трибуна Молодих». Крім публіцистики Вадим Лесич, займався поетичною творчістю, як мистецтвознавець, досліджував життя художника-самоука Никифора Дровняка (1895-1968). Після війни Ярослав Дригинич жив і працював у США, де видав багато своїх книжок. Наведемо листа145 Ярослава Дригинича:

Львів, 17.ХІІ.36.

Дорогий Борис,

Пишу до Тебе, крім того, що вже говорив тобі й твоїй дружині, бо боюсь, що ти забудеш. Боря, будь ласка, подбай про це, щоб й в час отримав від тебе ті інформації. На відворотній, внутрішній стороні коперти я написав день, в котрий хотів би й, щоб Ти вислав до мене лист. Коли б так було, що ти виїхав з Варшави – то дай коперт Глебушці Саліковському і попроси, щоб він мені це зробив. Вірю, що зробиш мені це все в час – тому вже тепер (…). Веселих Свят!

Здоров’я тебе й дружині!

/ – /
Jar. Dryhynycz
Lwów, Zofii, 62

Цей лист має якийсь таємничо-конспіративний характер. Можливо, що вони були членами якоїсь українською підпільної організації.

З кінця 1937 року часопис «Ми» став виходити у Львові. З іншого листа Ярослава Дригинича випливає, що Борис Ольхівський в цей час подовгу жив у Львові (в квартирі Дригинича), а, можливо, навіть переселився туди.