На галоўную старонку
 


Звідки пішов народ білоруський

(авторська версія)

Існують різні теорії походження білоруського народу: "фінська", "балтська", "кривицько-дреговицька", "давньоруська" та інші. Але жодна з них не може вичерпно відповісти на таке запитання: як на Західній та Східній Білорусі, що мали різну історію та етнічний склад населення, навіть відмінні історичні назви, за досить короткий час сформувалася єдина білоруська мова? За цими теоріями, сучасна білоруська мова має бути ближча до російської мови, ніж до української. А насправді у білоруської та української мов 84% спільної лексики, а у білоруської та російської - тільки 60%. Граматика української і білоруської мов майже однакові. Запропонована читачам версія "українсько-балтської" теорії етногенезу білорусів дозволяє відповісти на ці та інші питання.

Згадаємо історію: ще в VI ст. на теренах сучасної Білорусі, крім Берестейщини, слов'яни не жили. Видатний чеський славіст Л. Нідерле на початку нашого століття довів, що первісна територія слов'ян знаходиться десь між течіями Вісли і Дніпра, південніше Прип'яті. Можливо, вона була саме на Берестейському Поліссі.

У середині IX ст. на східнослов'янських, землях виникають два державних утворення - Новгородська Русь і Київська Русь. Якщо Новгородська Русь об'єднує слов'янські племена кривичів, словен та інші, то Київська - полян, деревлян, сіверян, дреговичів, волинян і т.д. В їх межах з часом формуються відповідно північноруський (прабілоруський) і південноруський (праукраїнський) етноси Ще М. Надєждін і М. Максимович висунули гіпотезу, що давньоруський масив діалектів спочатку складався з двох груп: північної і південної, існування якої в 30-ті роки XX століття довів М. Трубецькой.

Нові мови виникають у результаті схрещення мов народів-переможців і підкореного ними народу. Український лінгвіст І. Ющук зазначає: "Переможена мова завжди залишає свій більший чи менший слід у мові-переможниці. може зникнути лексика якоїсь мови, може змінитися до невпізнання її граматика, але фонетика, спосіб вимови звуків дає себе знати тисячоліття". Отже, розвиток слов'янських мов не є винятком. Так, праукраінська мова утворилася в результаті схрещення давньослов'янської мови і мови сарматських (іраномовних) племен, які жили у Подніпров'ї до приходу слов'ян.

Киевский Софийский собор. С рисунка 1651 г.
Киевский Софийский собор. С рисунка 1651 г.

Можна погодитися з думкою І. Ющука: "Єдина мова на великій території може утворитися лише завдяки тривалому існуванню племен в єдиній державі". Але, певно, він помиляється коли вважає, що українська мова виникла в Київській Русі або ще за часів її попередниці, оскільки між окремими її частинами були слабкі не тільки економічні, а й політичні зв'язки. Звісно, Київська Русь мала виняткове значення у процесі формування українського етносу. Проте, на нашу думку, український етнос сформувався в ХІІІ-ХІУ ст. в могутній, великій європейській державі -Галицько-Волинському князівстві (королівстві), яке об'єднувало практично всю Правобережну Україну з Києвом, території південної Білорусі та південно-східної Польщі.

Тоді в межах сучасної Вітебської, Могильовської і частково Мінської області існувало кілька князівств - друзки Новгородської Русі. Культура їх розвивалася у річищі новогородської (білоруської): спостерігається значна роль віча в управлінні містами і князівствами, використання берестяних грамот при письмі, єдина мова діловодства і літописання - давньоруська. Так, як і в Новгороді, народжувався новий етнос - білоруси. Історичні джерела говорять, що в XIII -XIV ст. Білою Руссю називали якраз Новгородську Русь.

А на теренах сучасної Гродненської і частково Мінської областей жили балтські, переважно поганські племена: литва, ятвяги та ін. Ось сюди була спрямована експансіоністська політика галицько-волинських князів. Літописи свідчать, що вже в 30-і роки XIII ст. Середньо- і Верхньо Понімання було під їхнім контролем. Навіть сучасні білоруські історики вважають: Новогородоцьке князівство, що існувало там, перебувало у залежності від Галицько-Волинської Русі. Можна припустити, що саме жителі королівства здійснювали колонізацію поніманських земель. Хоча, без сумніву, в ній брали участь і мазов'яни, і кривичі, але волиняни та пінчуки відіграли вирішальну роль.

Литовські племена чинили відчайдушний опір. Новогородоцькі князі, перебуваючи на передньому краї боротьби, вимушені були балансувати між Галицько-Волинською Руссю і Литвою. Мабуть, тому новогородці запросили на князювання литовського князя Міндовга - васала Данила Галицького. Новогородоцький князь невдовзі почав проводити самостійну політику.

Українські князі не хотіли втрачати земель, які вони вважали своїми. Тільки цим можна пояснити затяті, майже щорічні їхні походи на Новгородок протягом кількох десятиліть. На короткий час сини Данила Галицького Роман і Шварн стають новогородоцькими князями, але невдовзі повертається на престол литовська династія. Українські князі не змогли отримати військової перемоги, але здобули культурну: у краї панує православна віра, а у діловодстві та літописанні не "давньоруська мова", а русинська (староукраїнська), тобто церковнослов'янська з домішкою українських слів. Ще Адам Міцкевич писав, що мало залишилось пам'яток писемності русинів Пінщини - тільки "Литовський статут". Культурний і сильний слов'янський етнос асимілює численніший балтійський.

Софийский собор в Полоцке.
Софийский собор в Полоцке.

Асиміляція полегшувалась і тим, що мови ятвягів і литви були близькими до слов'янських. У результаті народжується нова слов'янська мова, яку будемо називати литвинською, котра в основному зберегла фонетику (дзекання і цекання) корінних балтських народів, хоч має і тверде українське [р] і фрикативне [г].

Створюється нова могутня держава - Велике князівство Литовське (ВКЛ) зі столицею у Вільні (нині Вільнюс); ядром його були землі литвинів. Головну роль у процесі формування правлячої і культурної еліти держави відіграли литвини. Отже, ВКЛ і є та міцна держава, де в ХІІІ-ХІУ ст. остаточно формується литвинський етнос.

З літописів видно, що ВКЛ чітко поділялось на власне Литву і Білу Русь. Схоже, що вже 500 років тому існувало два близьких етноси - білоруси та литвини. Тоді стає зрозумілим, чому новогородці хотіли приєднатися до ВКЛ. Доля білорусів (полочан, псковичів, новогородців, смолян, могилівців і т.д.) трагічна, вони були фактично знищені військами Івана III, Василя III, Івана IV Грозного і Олексія Михайловича. Вітебщина, Могильовщина і Гомельщина після 150 років безперервних московсько-литовських війн були спустошені й знелюднені. Сплюндровані землі заселялися литвинами, які асимілювали вцілілих місцевих білорусів, котрі залишили сучасній білоруській мові акання. Стає зрозумілим існування у білоруській мові двох основних діалектів: північно-східного (вітебсько-могильовського) і південно-східного (новогородоцько-гродненського).

Аналогічна ситуація тоді була і на Лівобережній Україні, перетвореної у суцільну пустелю московськими військами і татарами. Але за короткий проміжок часу (1620-1640 рр.) її знову заселили українці з Волині, Галичини і Поділля. Так, імовірно, було тоді засновано місто Конотоп, мабуть, вихідцями з села Конотоп Іванівського району Брестської області. Чернігівські краєзнавці помітили, що дуже багато спільних географічних назв у Столинському районі Брестської області і навколо містечка Стольне Чернігівської області.

Тривалий час у пам'яті литвинів залишався територіальний поділ рідної землі на Литву і Білу Русь. Це вміло використала Катерина II, штучно поширюючи назву Білорусь на всю Литву, щоб підкреслити нібито її православний та виключно "російський" характер. Московська влада ще у XV ст. розпочала фальсифікацію історії ВКЛ: була створена легенда про рабське походження великого князя Ґедиміна. При Катерині II фальсифікували літописи давньоруські (створили легенду про Рогнеду) і литовсько-білоруські, можливо, створили "Слово о полку Ігоревім", зробили написи давньоруською мовою на так званих "борисових" каменях.

Недавно білоруський історик М. Єрмалович довів, що справжня назва нашої країни - Литва. Отже, історично і етнічно литвини набагато ближчі до українців, литовців і поляків, ніж до росіян. Тому намагання сучасних політиків об'єднати Білорусь-Литву з Росією е ґвалтом над історією і культурою.

Білоруси, як етнос, були знищені московитами ще в ХV-ХVII ст. їх культура зазнала подвійної інкорпорації як від московитів, так і від литвинів, але очевидно одним слов'янським народом стало менше.

Олександр Ільін
Проблеми славістики. - Луцьк, 1999. - №3-4

На галоўную старонку