ДИТИНСТВО І ЮНАЦТВО ПИСЬМЕННИКА

Життєпис

Я народився 29 липня 1906 р.у селі Щитники Брестського пов., як син православного священика Юліана Ольхівського і Анісіїі з Ширинських. 1915 року, розпорядженням російських військових влад, були виселені до Росії.

1916 року був прийнятий до вступного класу XI державної гімназії в Москві.

1918 року, після отримання мною посвідчення про переведення до II класу вищезгаданої гімназії, повернулися до країни.

Курс II і III класів пройшов з домашнім учителем. 1922 року здав іспит до IV класу російської приватної гімназії в Бресті н / Б.

Потім навчався без вчителя, лише у другому півріччі шкільного року 1924-1925 склав вступний іспит до VII класу гімназії Союзу батьків у Несвіжі. В цьому же році я був переведений до VIII класу.

Восени 1925 року здав вступний іспит до VIII класу російської приватної гімназії в Бресті н / Б. Після закінчення VIII класу, у поточному році, здав гімназійний іспит на атестат зрілості (гуманітарного типу) Державній екзаменаційній комісії при кураторії Поліського шкільного округу.

Борис Ольхівський¹⁷

Вчитель Михайло Савашинський був прямо здивований моїми успіхами з історії. Він викладав історію Росії. З першої чвертки я дістав 5 і так вдержав їх до кінця року. Це саме було і з історією Польщі і літературою російською та польською. Вчитель польської мови і історії п. Короленко (поляк, але прізвище зовсім не польське) був порядним диваком; з молитовником та з чотками не розставався навіть підчас лекцій. Він був дуже скупий на оцінки, але і він мені з одного і другого предмету ставив по добре заслуженій чвірці. Ще один учитель Тимофій Корнилович Лось¹⁹ за класні вправи з російської літератури давав мені не менше чвірки. Він походив з бідної селянської родини з села Орепич Берестейського повіту, та потрапив за царських часів скінчити історично-філософічний факультет з високим відзначенням. Латина і інші предмети були вповні задовільні, але з математикою було таки слабувато. Сама особа математика Володимира Ніконовича²⁰ схиляла мене тільки до сну. Його монотонне пояснювання тих чи алгебричних формул чи геометричних теорем завжди впливали на мене краще як найсильніший насонний засіб. Я старався сховатися за чиюсь ширшу спину своїх колег і придрімнути чи помріяти собі про все про що може собі мріяти юнак в 16 років. Якщо іноді я здобував трійку з його предметів, то хіба при помочі різних триків і учнівського підступу. Правду кажучи, математик Ніконович не був поганою людиною, і ті хто знали його ближче, говорили про нього якнайкраще. Він був скромною, тихою людиною і добрим сімянином. Однак молодь чомусь його не любила і навіть ті, що мали добрі успіхі з його предметів. Після лекцій математики молодь, особливо 7-ої і 8-ої кляси збіралися «на закурку» в читальні української Просвіти. Вона містилася в сусідньому будинку в ограді св. Миколаївської Братської церкви там само де і гімназія. Там виспівували всяких пісень на честь цього педагога:

«Ніконович старий паяц
Мнє спокою нє дайот
Вєчно прячусь я как заяц
Он поймаєт і побйот
В жизні я труділся много
Всє тєорії я знал
Слуша всєх я педагогов… і т.д.»

Автором цих пісеньок був Андрій Крижанівський, дуже здібний учень, пізніше редактор українського квартальника «Ми», що видавався у Варшаві. Ось коли згадалося Просвіту, то про неї треба згадати більше. Ця Просвіта громадила коло себе усе свідоме українське громадянство. Видатними діячами на той час у Просвіті були: др. Василь Дмитріюк²¹ – посол з української фракції Полісся до польського Сойму, Сергій Хруцький²² – також посол, браття адвокати Володимир²³ і Василь Криницькі²⁴, Павло Артемюк²⁵ – учитель, Крижанівський та інші.

Заходячи хоч би на «закурку» до Просвіти, учні опинялися одразу в іншій атмосфері. Лунала українська мова. Увагу цікавої молоді притягали різні українські журнали і часописи. Я персонально так полюбив переглядати кожного разу невеличку тижневу газету «Наше Життя», що непомітно для себе став передплатником цієї газети. Вона виходила в Холмі під редакцією посла Антона Васинчука²⁶ і приходила регулярно до мене на мою адресу: вулиця Пєтровська №9, а потім і додому аж до часу її заборони польською адміністрацією. Була в Просвіті і чимала українська бібліотека, з якої учням російської гімназії охоче видавали книжки. Так як стіни гімназії прикрашували портрети Пушкіна, Чехова, Толстого, ну звичайно і Міцкевича та Словацького, так стіни Просвіти були прикрашені портретами Шевченка, Франка, Лесі Українки та інших. Але над усіми домінував великий портрет вусатого Олекси Стороженка, українського письменника, автора славнозвісного оповідання «Вуси», бувшого предводителя берестейського дворянства. Деякі українські громадяни і члени Просвіти займали становища в російській гімназії. До свого послування др. В. Дмитріюк викладав гігієну, С. Хруцький деякий час викладав історію і Корольчук²⁷ – фізкультуру.

Старанням др. Дмитріюка в стінах цієї ж гімназії влаштовувалось для учнів свято Шевченка: реферат, деклямації, співи. Кожного року цілою гімназією ішли походом на могилу Стороженка на міський цвинтар і там відправляли панахиду за спокій душі р. б. Олексія. Все це, звичайно, залишало свій слід на юних душах молоді і не одному допомогло вирватися з тенет чужої московської культури.

В недільні дні я ходив до церкви св. Миколаївської, де настоятелем був о. Константин Зноско²⁸. Про нього говорили, що він почувався росіянином, але лояльно відносився до українського громадянства.

«Просвіта» приміщена в церковному домі біля т. зв. Синьої Церкви, гарно уладнена, велика саля, з новим умебльованням; на столі українські газети в значнім числі. Членів 130, сходини що дня, участь беруть також учениці місцевої російської гімназії, бібліотека 500 томів. Пороблено заходи, щоби добути другий церковний будинок з великою салею на вистави. В Бересті нема ані народної школи, ані української гімназії. Українці посилають діти до російської гімназії, якої не дозволено українізувати.

Нарада 18. серпня підчас бенкету, 12 учасників, і в «Просвіті». Протоієрей __________²⁹ в російській промові зазначує, що на Поліссі тільки українство має можність розвитку, бо Українці боронять прав народа, коли Росияне зайняті особистими справами. Посол Дмитріюк український рух на Поліссі має характер масовий, хоч польська влада придушує українство, радше дозволяючи на розвиток білоруського руху; підчас всесвітньої війни нав’язалися вже зносини з Галичиною й іншими українськими землями, потреба удержувати тісний контакт, щоби зник сокальський кордон. Дир. Галущинський виголошує реферат. Др. Крип’якевич говорить про потребу українізації родини. В розмові з ріжними членами «Просвіти» сконтактовано, що «Просвіта» як така має небагато зв’язків з селом, одначе посли на вічах підносять просвітні справи. Потрібні окремі видання для Полісся, історичного змісту, календарі, правні порадники й інше. Головою «Просвіти» є Володимир Криницький – адвокат з родини галицької, яка емігрувала на Волинщину в 1860 р. Містоголовою Н. Крижанівський. В Бересті є багато української інтелігенції, жіноцтво бажає оснувати Союз Українок³⁰.